← Усі статті

Особистий коментар · Думка та аналіз

Людська ціна імміграційного правозастосування в Америці

ICE, розширення фінансування на 113 мільярдів доларів і питання національних пріоритетів

Автор — Віталій Лунько ·

Імміграційні дебати у Сполучених Штатах часто зводять до простого вибору між безпекою кордонів і відкритими кордонами. Таке протиставлення залишає поза увагою найважливіші питання: які повноваження повинні мати органи імміграційного правозастосування? Які гарантії мають захищати людину від незворотної помилки? І що це говорить про національні пріоритети, коли утримання під вартою та депортація отримують надзвичайне додаткове фінансування, тоді як медичне покриття для вразливих американців зазнає значних скорочень?

Країна має право встановлювати імміграційні правила та забезпечувати їх дотримання. Але наявність цього права не визначає, чи є конкретна система правозастосування гуманною, ефективною, пропорційною та підзвітною. Ці питання заслуговують на серйозний розгляд — не лише в Конгресі, а й у кожній громаді, на яку впливає імміграційна політика.

1. Понад 113 мільярдів доларів для ICE: розбираємося в цифрах

Масштаби нещодавнього розширення фінансування надзвичайні. У липні 2025 року Конгрес надав Імміграційній та митній службі США (ICE) приблизно 74,85 мільярда доларів багаторічного фінансування, зокрема 45 мільярдів на розширення можливостей утримання під вартою. У червні 2026 року інший закон виділив ICE приблизно 38,53 мільярда доларів, зокрема на діяльність Homeland Security Investigations та операції з імміграційного правозастосування. Разом ці два закони передбачили приблизно 113,38 мільярда доларів додаткового фінансування, доступного протягом кількох років, переважно до 2029 фінансового року. Ці суми не включають звичайне щорічне фінансування відомства. [1]

Це важлива відмінність: ICE не має щорічного операційного бюджету в 113 мільярдів доларів. Ідеться про значні додаткові асигнування, розподілені на кілька років. Проте це уточнення не робить політичний вибір незначущим. Нові центри утримання, додатковий персонал, масштабніші операції з видворення та розширена інфраструктура правозастосування фінансуються в історично великих обсягах.

Гроші не просто підтримують наявні державні пріоритети. Вони змінюють можливості уряду. Щойно створено величезну інфраструктуру утримання та видворення, тиск із вимогою її використовувати може перетворитися на самостійну політичну та інституційну силу.

2. Утримання під вартою розширюється, а охорону здоров’я скорочують

Дискусія набуває ще більшого значення, коли фінансування імміграційної політики порівнюють зі змінами у програмах охорони здоров’я.

За оцінкою Бюджетного управління Конгресу, закон про бюджетне узгодження 2025 року мав зменшити прогнозовані федеральні видатки на Medicaid приблизно на 989,7 мільярда доларів за десять років порівняно з попереднім базовим прогнозом. Також прогнозувалося, що його положення щодо Medicaid збільшать кількість незастрахованих людей на 7,5 мільйона у 2034 році. Це прогнозні оцінки, а не твердження, що всі ці люди вже втратили покриття. [2]

Medicaid і Medicare — різні програми. Medicaid забезпечує покриття для багатьох дорослих із низькими доходами, дітей, людей з інвалідністю та тих, хто потребує довготривалого догляду. Medicare переважно охоплює американців старшого віку та певні категорії людей з інвалідністю. За прогнозами, безпосередні положення того самого закону 2025 року щодо Medicare мали призвести до невеликого чистого збільшення видатків, а не до значного скорочення, пов’язаного з Medicaid. [2]

Наведені суми фінансування також охоплюють різні періоди, тож їх не слід вважати прямим бухгалтерським обміном долар на долар. Водночас цей контраст порушує обґрунтоване питання про пріоритети. Чому такі величезні нові можливості спрямовують на утримання та видворення саме тоді, коли законодавці скорочують прогнозовану підтримку медичного покриття?

Пріоритети суспільства частково можна виміряти тим, що воно готове фінансувати. Цілком доречно запитати, чи не варто частину зусиль, спрямованих на розширення правозастосування, натомість зосередити на можливості сімей у скруті, дітей, літніх людей та людей з інвалідністю отримувати медичну допомогу.

3. Що відбувається всередині центрів утримання?

Розширення — це не просто рядок у федеральному бюджеті. Воно змінило масштаби імміграційного утримання під вартою. За звітом Управління урядової підзвітності США за вересень 2026 року, середня щоденна кількість людей під вартою ICE зросла приблизно з 39 300 у січні 2025 року до 67 200 у липні 2026 року. Кількість дозволених установ утримання за цей період приблизно подвоїлася. [3]

Результати нагляду викликали занепокоєння щодо того, чи належно планували та контролювали це зростання. У вересні 2026 року GAO повідомило, що ICE придбала одинадцять складських приміщень приблизно за 1 мільярд доларів для переобладнання на центри утримання, а потім запланувала продати сім із них. Понад 20 мільйонів доларів пов’язаних витрат неможливо було повернути. Інший звіт GAO виявив проблеми з роботою та безпекою у великому центрі утримання Camp East Montana. [3][4]

Людські наслідки заслуговують на таку саму увагу. Аналіз організації з питань політики охорони здоров’я KFF за березень 2026 року, спираючись на звітність ICE, повідомляв про 46 смертей під вартою ICE або в установах утримання із січня 2025 року до 18 березня 2026 року. Генеральний прокурор Каліфорнії також задокументував переповненість і недоліки медичної допомоги в семи перевірених установах цього штату. Ці висновки не доводять, що кожна установа має такі самі проблеми, але показують, що занепокоєння умовами утримання — не лише політична риторика. [5][6]

Імміграційне утримання під вартою зазвичай є цивільною системою, а не покаранням після обвинувального вироку у кримінальній справі. Ця відмінність має посилювати потребу в гарантіях захисту. Перебування під вартою під час імміграційного провадження не повинно означати позбавлення гідності, медичної допомоги, доступу до доказів або реальної можливості бути почутим.

4. Історія українського друга: від доставки через сервіс поїздок до зони війни

За загальнонаціональною статистикою стоять окремі людські життя. Історія, якою поділилася особисто знайома авторові людина, показує, чому наслідки імміграційного правозастосування не можна зрозуміти лише через бюджетні цифри.

Цей чоловік був українцем і в’їхав до Сполучених Штатів за механізмом гуманітарного паролю, пов’язаним із війною в Україні. Гуманітарний пароль може надавати тимчасовий законний дозвіл на в’їзд і перебування в країні, але не є постійним імміграційним статусом, а строк дозволу може закінчитися. Точний стан його гуманітарного паролю на момент затримання для цієї статті незалежно не встановлено.

Він заробляв на життя водієм Uber і Lyft. За цією розповіддю, він погодився перевезти запечатаний пакунок без супроводу відправника. Прийняти посилку без супроводу було серйозною помилкою в оцінці ситуації. Але невдале рішення — не те саме, що свідома участь у злочині.

Як повідомляється, він мав значний обсяг відеозаписів із камер усередині та зовні автомобіля й надав інформацію про маршрут і місце передачі пакунка біля McDonald’s у Джорджії. За цією розповіддю, записи та подробиці доставки пропонували як пояснення його ролі й того, що він не знав вмісту посилки.

Те, що сталося далі, мало руйнівні наслідки. Його затримали, тримали в умовах, описаних як надзвичайно важкі, і зрештою депортували в Україну в кайданках. У розповіді стверджується, що після повернення його відправили на передову. Сполучені Штати самі не призначали його на військову службу; занепокоєння полягає в тому, що видворення повернуло його до країни, де він згодом зіткнувся з цією небезпекою.

Документи, що стосуються цієї історії, не були незалежно вивчені. Тому з цієї розповіді неможливо визначити, які кримінальні чи імміграційні обвинувачення, якщо такі були, офіційно висунули; на які докази спиралися посадовці; які провадження відбулися; або яку можливість оскаржити видворення він мав. Його друг описує процес як такий, у якому реальний захист був недоступний. Саме ці невирішені питання пояснюють, чому прозорі процедури важливі.

Навіть коли імміграційний статус людини дає законні підстави для видворення, юридична можливість депортувати її та моральна доцільність цього рішення не завжди тотожні. Рішення, яке в адміністративній справі може виглядати рутинним, здатне змінити все життя, якщо країна призначення перебуває у стані війни.

Цей випадок порушує фундаментальне питання: чи розглянули обставини людини, наявні докази та передбачувані ризики з тією ретельністю, якої вимагало таке незворотне рішення?

5. Чи підтверджують дані про злочинність загальну підозру до іммігрантів?

Значна частина політичних аргументів на користь жорсткого імміграційного правозастосування подається мовою громадської безпеки. Тяжкі злочини слід розслідувати, а людей, які вчиняють насильницькі правопорушення, — притягати до відповідальності. Але твердження, що іммігранти як група небезпечніші за людей, народжених у Сполучених Штатах, не відповідають результатам кількох важливих досліджень.

Аналіз Cato Institute за березень 2026 року з використанням оцінок на основі даних перепису 2024 року наводив приблизні показники ув’язнення на 100 000 осіб: 303 серед легальних іммігрантів, 674 серед іммігрантів без документів і 1 195 серед американців, народжених у США. Ці показники описують ув’язнення, а не всі вчинені кримінальні правопорушення, а класифікації залежать від методів дослідження. Проте вони ставлять під сумнів припущення, що іммігранти без документів частіше потрапляють до в’язниці, ніж мешканці, народжені у США. [7]

Рецензоване дослідження, опубліковане в Proceedings of the National Academy of Sciences і засноване на даних Техасу за 2012–2018 роки, також виявило нижчі показники арештів за тяжкі злочини серед іммігрантів без документів, ніж серед громадян, народжених у США. У цьому штаті й у цей період громадяни, народжені у США, більш ніж удвічі частіше зазнавали арештів за насильницькі злочини, приблизно у 2,5 раза частіше — за злочини, пов’язані з наркотиками, і більш ніж учетверо частіше — за майнові злочини. Дані Техасу не можна автоматично вважати сучасними загальнонаціональними показниками злочинності, але вони дають важливу незалежну основу для порівняння. [8]

Усе це не означає, що іммігранти ніколи не вчиняють злочинів. Окремих людей слід оцінювати за їхніми діями, а не за ідеалізованим уявленням про будь-яку групу. Водночас це означає, що сама національність або імміграційний статус погано замінюють докази злочинної поведінки.

Людина, яка намагається працювати, платити за оренду, утримувати сім’ю та уникнути депортації, не є автоматично загрозою громадській безпеці. Ставлення до цілої категорії мешканців як до підозрюваних завдає шкоди людям, які не зробили нічого, що виправдовувало б таку підозру.

6. Економічні наслідки зачіпають і американських працівників

Економічні наслідки жорсткого правозастосування не обмежуються заарештованими або видвореними людьми. Працівники-іммігранти зайняті в будівництві, сільському господарстві, готельно-ресторанній сфері, транспорті, допоміжних медичних службах і малому бізнесі. Їхня праця, витрати та підприємницька діяльність впливають на клієнтів і колег у всій економіці.

Дослідження Brookings за вересень 2026 року оцінило, що в 64 містах із найбільшим посиленням діяльності ICE рівень зайнятості через шість місяців після цього посилення був на 0,43% нижчим за очікувану траєкторію. Автори встановили, що цей дефіцит перевищував кількість безпосередніх арештів, і оцінили, що частину постраждалих робочих місць могли б обіймати працівники, народжені у США. Це дослідницькі оцінки зі звичайними обмеженнями спостережного економічного аналізу, а не підрахунок кожного робочого місця, безпосередньо втраченого через ICE. [9]

Імміграція має реальні економічні компроміси, зокрема тиск на житловий ринок у деяких місцях. Визнання цих компромісів сумісне з усвідомленням того, що раптове масштабне правозастосування може порушувати роботу бізнесу та життя районів далеко за межами тих, на кого воно безпосередньо спрямоване.

Для невеликого підрядника втрата працівників може означати затримку проєктів. Для ресторану невизначеність може означати скорочення годин роботи або кількості клієнтів. Для сім’ї утримання під вартою може означати зникнення заробітку за одну ніч. Сам страх здатний мати економічні наслідки, коли люди перестають їздити на роботу, робити покупки, працювати або звертатися по послуги.

Американська мрія давно включає можливість приїхати майже ні з чим, наполегливо працювати й побудувати краще життя. Це прагнення не зникло, але практики правозастосування можуть ускладнювати його здійснення для багатьох сімей.

7. Належна правова процедура не повинна залежати від громадянства

Верховенство права вимагає більшого, ніж повноваження уряду забезпечувати дотримання правил. Воно також потребує дієвих запобіжників проти помилок і зловживань владою.

У звичайному провадженні перед імміграційним суддею люди мають право шукати представника власним коштом або через безоплатні юридичні служби, подавати докази та оскаржувати докази проти них. У цих цивільних провадженнях уряд зазвичай не надає безкоштовного адвоката. Процедури також відрізняються для прискореного видворення та інших імміграційних процесів. [10]

Така правова система робить доступ до компетентної консультації, перекладачів, матеріалів справи та своєчасного перегляду особливо важливим. Людині, яка не розуміє процесу, не може отримати юридичну допомогу або подати відповідні відеозаписи, може бути важко забезпечити реальний захист, навіть якщо формальні права існують на папері.

Історія друга без вивчення його документів не доводить юридичного порушення належної правової процедури. Але вона показує, чому це питання не можна відкидати. Якщо уряд ухвалює рішення з такими тяжкими наслідками, як утримання під вартою та видворення до зони активної війни, стандарти точності й перегляду мають бути відповідно серйозними.

8. Реформа, заміна чи ліквідація?

Прихильники ICE стверджують, що відомство забезпечує дотримання федерального законодавства, видворяє людей, які підлягають депортації, і розслідує тяжкі правопорушення, зокрема торгівлю людьми та експлуатацію. Це законні функції держави, і громадську безпеку не можна просто ігнорувати. ICE також має окремі підрозділи: Enforcement and Removal Operations здійснює значну частину утримань і депортацій, тоді як Homeland Security Investigations проводить кримінальні розслідування. [11]

Позиція, викладена в цьому есе, виходить за межі меншого бюджету або незначних реформ. Вона закликає назавжди припинити існування ICE в її нинішній організаційній формі, замість того щоб далі розширювати ту саму установу й очікувати, що скромні зміни політики усунуть її недоліки.

Ця позиція не вимагає відмови від імміграційного законодавства чи розслідування тяжких злочинів. Необхідні функції кримінальних розслідувань усе одно довелося б передати підзвітним відомствам, а для імміграційних справ потрібна була б справедлива й працездатна адміністративна система. Будь-який перехід потребував би докладного законодавства, чіткої відповідальності за громадську безпеку та незалежного нагляду.

Ліквідація — це суттєва інституційна пропозиція, а не проста зміна бюджету. Її прихильники мають бути готові пояснити, як надалі виконуватимуться законні функції. Її критики, своєю чергою, повинні пояснити, чому відомство, розширення якого супроводжувалося задокументованими управлінськими провалами та серйозними проблемами утримання людей, має зберігати нинішню структуру.

Мірило країни

Імміграційні закони важливі. Так само важливі кордони, безпека та суспільна довіра. Але ці інтереси не стирають людяності окремої людини й не роблять кожне розширення повноважень щодо утримання під вартою мудрим або необхідним.

Питання цілком конкретні. Чи ставляться до людей як до окремих особистостей, враховуючи їхні докази та обставини? Чи безпечні установи утримання й чи здійснюється належний нагляд за ними? Чи відповідають масштаби правозастосування реальним потребам громадської безпеки? Чи вимірюють економічні наслідки? І чи може уряд захистити свій бюджетний вибір, коли стільки мешканців насилу отримують необхідну медичну допомогу?

Особливо складним випробуванням є випадок людини, яка приїхала з охопленої війною країни, намагалася заробляти на життя в Америці й була повернута на цю війну за обставин, що залишаються спірними. Ця історія заслуговує на ретельну перевірку. Вона також заслуговує на більше, ніж байдужість.

Силу країни вимірюють не лише владою, якою вона володіє для забезпечення дотримання своїх законів, а й ретельністю, з якою вона здійснює цю владу над життям іншої людини.

Джерела та додаткові матеріали

Редакційна примітка: особиста історія ґрунтується на інформації, наданій автором. Імміграційних документів, матеріалів кримінальної справи, документів про утримання під вартою або українських військових документів для незалежної перевірки надано не було. Інформацію, що дозволяє встановити особу, не розкрито.